суббота, февраля 02, 2013

Незламний міст

Сум огортає мене покривалом,
Час щосекунди у вічність несе.
Кохання забуте, неначе кинджалом,
В серці стирчить і добряче пече.

В час меланхолії, зимної днини -
Шрами старі мою душу ятрять.
І розчинитись у новій людині,
Важко, допоки мости ще горять.

Наче з бетону,з міцними цепами,
Хтось будував їх у моїй душі.
Вони ще стоятимуть, мабуть віками,
Лиш обгорівши в любові вогні.

Буде ж ступатиме ним ще кохання?
І чи з'єднає міст старі серця?
Відповідь на ці життєві питання
Знайдемо лиш дійшов до кінця.
16:50
01.02.2013

1 комментарий:

Tetiana комментирует...

Всё проходит, Толя. И это тоже пройдет :)